В пошуках втраченого | Генератор iсторiй | ходы игроков |

Варбаргунові Гаррі довіряв, а ось алкоголю в його крові - ні. І хоч дверг був явно не найгіршою компанією, його хобі та відношення до небезпеки грали точно не на користь того щоб відпустити "донечку" на цю аферу. Принаймні поки що.

— Ідея чудова Вар, та давай ти спершу зводиш Тартанеллу на стрільбище, до зброї привчиш. За рахунок компанії, звісно. – Гаррі підморгнув Тантанеллі. Най не вважає себе обділеною, проте надто балувати її кишеньковими теж було б не найкращою ідеєю.

***

Завила сигналка, і Гарі разом з Джеймсом спохватились. Але за кілька секунд вона дуже знайомо замовка. Надто знайомо.

— А ось і перший кандидат явився на співбесіду.

На цьому розмова обірвалась і хлопи одразу повернулись до основного залу.

***

— Тоді зрозуміло чому ти не відповідав на галки*. Дюшесу** річниця. Тож маємо випити пива та обговорити, і я бачу що пиво в тебе вже є. — Посміхнувся Гаррі приятелеві та кивком голови запросив того просуватися вже в середину.

Вікті невчасно влип. Чи, можливо, саме вчасно. Тепер йому точно не завадить зникнути з радарів на певний час, і, скоріш за все, велика справа тому допоможе. Та й гроші, особливо великі гроші, можуть владнати майже все.

— У Кая черговий поклик шаманана. Ну знаєш, як тоді коли він сказав що метафізично осліп, а потім місяць десь серед пісків Великої Пустелі з вогнем воював.

— От же його шаманська засця! — роздратований цією невдачою Віктонд потягнувся за пивом, на мить зупинився, ніби пригадавши щось, додав: — за Дюшес! — чверть пляшки лишилась ще повною, коли чоловік поставив пляшку на місце.
— Запасного Кайа у вас нема? Мені не з руки ще місяць їх тягати на собі. Я то впораюсь, но у них там такий лічильник! Ніякі абсолюції потім його не скинуть. Я от по дурості поліз до їх кишені раз і всього засмоктало, ніби зясцва з перевулку втіх! — На цих словах він повернувся до Тантки, яка саме прибирала розбиту попередню пляшку, та грізно мовив до неї: — Як раптом тебе там побачу тамочки, то всі вуха повидираю! А потім таткам передам, і ще разок дістанеться! — пригрозив Арелур, не звертаючи увагу, що його погроза по контексту стосувалась не перевулку з борделями, а боргів зі співунам, — Тілько не питайте що я там робив, бо самі розумієте, грошей я не маю ходити по таким районом, то всьо знайомі, — бігом закрив розпашніле обличчя пляшкою, допиваючи її. Віктонд випустив з виду, що для свого честолюбства він там буває і в нього там навіть є знижки. Щоправда його все-рівно добряче ошивають за святу наївність. Але останній місяць він там не з'являвся, бо працював на халтурах, щоб зі співунами розібратись. Саме на одній такій підробітці він влип в ситуацію зі смертю Регнерка.

Віддати малу шибайголову на стрільбище було ідеєю не надто здоровою, але альтернативи були куди гірше. То ж Джеймс тільки захитав головою на слова Гаррі. Але й від себе додав:

— Тантанелла, якщо ти вже тут, то твоє вуличне життя скінчилося. Вар, приглянеш за нею? Та й мо якісь таланти знайдеш? Не все ж їй тільки прибиранням тут займатися.

***

Ділові розмови швидко вивітрили хміль з голови хлопця. А вже коли закричала сигналізація, то й поготів. Він разом з Гаррі кинулися до входу і побачили старого знайомого, якого ідеально характеризувала одна фраза: "сила є, ума не треба". Тому Джеймі зустрів його звично, на підвищених тонах:

— Та ти задовбав! Як не припрешся, я потім сигналку ремонтую, бо з м'ясом вирвата. Дограєшся, поставлю неодимку*, срака порветься наступного разу!

Джеймі хоч і був роздратований, але досить швидко це зійшло нанівець. Бо Вікі прийшов з проблемою, яка могла стати не просто проблемою, а катастрофою:

— Ти їх сюди привів, чи шо?

Хлопака міг тільки дивуватися характеру Вікі. Ну знайшли над трупом, ну бандюки ганяються і пристрелити хочуть, так чим не привід базнути пива і зайти до друзів? Саме час, да.

    — Мож і так. — Варбаргун дійсно був хорошим стрільцем. Звісно, не таким хорошим як на власних словах, але непоганим. Гаррі цього не бачив, та от Джеймс якось їздив з ним на «полювання». Таке собі аморальне сафарі, де дозволяли стріляти по тваринам несмертельними згустками енергії зі спеціальної «заспокійливої» зброї. Він зі звичайного ручного компульсійного дезинтегратора*, розрахованого на 30 метрів зручної стрільби, влучав по зайцелосям** з дистанції в 120 метрів, притому не цілячись. Сам пояснював те зі складнощами, та завжди говорив, що просто показує пальцем на цель і натискає на гачок. Ось таке природнє чуття. — О! Тантанелло, може як поб’єш мій старий рекорд, подарую тобі свою стару зброю! Будеш палити дупи поганцям в темних районах сраного міста, ага! — Продовжував верещати в пекельному захопленні, бо про такі речі міг говорили лише так.
    — Надіюсь, це серйозна пушка, а не якась дамська хлопавка, які я бачила у вуличних крамарів, бо будь певен, що я її отримаю! — Тантанелла хлопнула в долоні й потерла їх, ніби задумала якийсь злий план. І навіть забула про те, що могла побувати на справжньому патрулюванні. Все ж, Гаррі знав як говорити. Все ж, Гаррі розумів, що увагу з бажаного слід перевести на інше потенційно бажане, більш підходяще для всіх. Заборони посилюють бажання — такий закон.

***

    Коли ж всі власники і друзі власники зібрались біля великої вітрини з оригіналом мідного навершя списа племені Акчаква***, все знову почало нагадувати свято. Через різкий прихід Віктонда взлетіли яскраві конфетті. Варбагун відкоркував ще одну пляшку. А Тантанелла полізла за поповненням власного бокала вином, поки татусі відволікалися.
    — Кай ж працював на агенство, де задіювали шаманів. Воно приватне й незалежне, зв’язались би. — Тантанелла мала немалеький ніс, можливо тому, вона сувала його всюди, куди він влазив: в кожну чутку й розмову. — Я можу знайти контакти, але краще зв’язатися з Каєм самостійно. Зв’яжіться з ним через Третій світ.

— Ти їх сюди привів, чи шо?
— Та нє, кажу ж, що водив їх два дні, щоб скинути зі свого хвостика, даби вам клопоту не створювати.
Зв’яжіться з ним через Третій світ.
— А то ми без тебе не знаємо, дівко! — нагарчав на неї Віктонд, — ти думаєш, чого я приперся. У мене ні трансфератора, ні стилусів немає, — допив пляшку чолов'яга та відставив у бік, на цей раз подалі, щоб не розбити випадково своїми здоровецькими руками, — не по грошках мені таке "задоволення", та й не йму як його тим користуватись. А от Кайола то Майстер! — зробив жест рукою, який можна інтепритувати, як "гуру своєї справи". Звернув уваги на нігті свої і враз вся увага переключилась на пошкоджений манікюр, забувши про все решта.
  Повернувшись в реальний світ, пан Арелур пішов на примирення до Тантанелли:
— Чого ти супишся одразу, Тантка? Ото не лізь в справи дорослих, коли не просять, — чоловік встав, показавши свій могутній торс та не малий зріст і підійшов до дівчини, — а за агенство дякую. Як самі не впораємося, то звернемось. Ну що, пробачаєш? Давай я тобі допоможу прибратись, бо тут цього конфеті повно, взявши віника до руки, мовив Віктонд, а до решти звернувся:
— Кай галку при собі має чи мож хто з вас може полізти в Третій світ в пошуках свідотcтв Регнерка?
  Махать руками для прибирання Віктонд не збирався, тож пішов шукати молекур* для прибирання. Пожалів, що Дюшес ще не настільки богатий, щоб мати власного Рободастинга**. Малу привчати до праці то авжеж добре, але хай через інакшу діяльність, ніж ото махать тряпкою на колінах.

    — А що ж це ти вирішив взятися за прибирання? Видно, допомога тобі дуже потрібна. — Як завжди єхидно сказала Тантанелла, дитя вулиць, але й сама схопилися за довжелезну щітку на палиці, щоб згрібати бісове конфетті. Видно і Варбаргун був вражений в серце таким актом альтруїстичної щедрості Віктонда, що й сам відклав пляшку на стіл і склав руки на боках, наче Бюро називалось «Варбаргун», що є скороченням від імені «Варбаргун».
    — Так, щось ми тут й дійсно насвинячили. Наче в майстерню до Шеви зайшов. — Пхнув ногою спіральну яскраву стрічку з блискітками й потягнувся. — Тре привести до ладу місце, раз тепер тут простому люди пити заборонено буде. Хто ж то, вбіса, знав, що сюди заходитимуть клієнти в пошуках стародавностей. — Чи то пожартував, чи сказав як вважав — іноді дверга було важко зрозуміти. Він почав совати вітрини, щоб Тантанелла могла вичісувати звідти конфетті й іншу блискучу дрібноту, а Молекур всмоктував пісок й пил, наче отримував від цього якесь глибинне задоволення, аже пищав від радості.

***

    Робота була здійснена швидко, й через деякий час Дюшес став виглядати як раніше. Великі, та легкі як пушинка мішки подрібнились в «поглиначі»* й перетворились всього в один стандартний брикет і два маленьких. Це 5 срібних мір, або ж стандартна порція шоколадного морозива в «Ice-Realm»**. Звісно, Тантанелла збиралася віднести брикети в найближчий пункт, але зранку. Вночу ходити провулками все ж було небезпечно, не дивлячись на прогресивні программи поліса.

Гаррі не подобалось як Вікті гримає а їх "донечку", хоч і знав що здоровань робить це не з дурних намірів. Просто він такий, і його вже не переробити. Та й не те щоб син Абеді піклувався про емоційний стан дитини вулиць, але гадав що використовувати малу для власної емоційної розрядки не найкраща історія. Аби ж Алерул погодився відвідати психолога так же легко, як манікюрницю.

— Танта, з завтрашнього дня ми можемо відлучатися, тож агентство повністю на тобі. Я на тебе розраховую. Тримай. Це на кишенькові та оплату найближчих занять. – По гладкій столешниці одна за одною поїхали у бік дівчини п'ять золотистих монет. – Чуєш, Вар? Гроші в неї є, тож як поведеш її на стрільбище не ведись на щенячі оченята, вона сама оплатить заняття.

— Кай галку при собі має чи мож хто з вас може полізти в Третій світ в пошуках свідотcтв Регнерка?

— Він десь в горах, на багато миль від найближчого галофона. Лише в Третьому світі інколи його можна піймати. Я спробую.

Озброївшись стилусом та захисним браслетом Гаррі сів на спеціальний коврик, підібравши ноги під себе. Вогні трансфератора почали блимати, спершу повільно, але з кожною ітерацією набираючи швидкість, дотримуючись при цьому заданих програмою ритмів. Обсидіанова паличка звичним рухом крутилася між пальців припустельника,даючи знати що його свідомість ще тут, у цьому просторі. Аж раптом вона замерла, так і не завершивши свій оберт.

Гаррі опинився на самоплаві* посеред пустельних барханів. По піску йшли хвилі, що розбивалися о борти судна ніби вода. Десь далеко виднілися скелі, а в іншому напряму – темно-руді хмари з червони блискавками. Тривожна зона. Добре що трансфератори вираховують куди саме відправити гостя, й обирають для цього безпечні ділянки Третього Світу. Поряд з човнем пролетіла зграйка мавчиків**. Один відбився від решти та почав зацікавлено кружляти навколо Дюбуа-молодшого. Гаррі оцінив заряд обсидіану в стилусі, намалював в ним в повітрі руну dhana. Заряд помітно зменшився, а мавік запищав від задоволення.

— Знайди Кая.

Тепер треба було згаяти час, доки сліпий шукач прочеше округу. Руна vásu прикликала власного джина, і хлопець почав підготовку до завтрашньіх справ. Магоміри то добре, та скоріш за все аукціон приймає лише реали.