Stranglethorn Vale | ходы игроков | Пиратская Бухта

В этом процветающем приморском городе правит Барон Ревилгаз, разбойник Черноводья. Город входит в картель Хитрая Шестеренка и ведет войну с Кровавым парусом.

Надворі все було характерно для морського міста. Дреней підійшов до краю доріжки і сів, звісивши ноги. Коли до нього підбіг дворф, просячи допомогти, Наатар подивився на нього і ледь посміхнувся.
- Сідайте поруч, пане дворф. Я погляну, чим можу Вам допомогти. Бували у моєму житті випадки... Ех... - дреней узяв руку дворфа у свою руку. Уважно її оглянувши, він закрив очі і промовив кілька незрозумілих дворфу слів. Рука Наатара почала легко світитися.

Дворф стояв і очікував поки світло, яке знову пройшло по руці, зробить чудо. Чудо сталось, біль пропала. Тоді Наатар обережено взяв пальця та сильно дьоргнув в сторону. Дворф якось підсвідомо ойкнув, але сам для себе здивувався, що він нічого не відчув. Так ніби це не його палець щойно вправляли. Наатар задоволено дивився на руку. Плоди його праці були на лице. палець на місці, дворф задоволений. Ляпотааааа.

Наатар посміхнувся і глянув на Гелфорда. Той виглядав дещо стурбованим, проте задоволеним. Схоже, біль пройшов.
- Бачите, пане дворф? Я дещо вмію, - підморгнув йому Наатар. Це не було схоже на дренея, проте у цьому місті була якась особлива атмосфера. Тут було добре.
- Можете розповісти щось цікаве, Гелфорде Ячменобороде? - повернув голову до дворфа Наатар.

-О, дякую тобі Наатар! Щиро дякую!
Дворф був дуже задоволений, що палець вже не болить. Навіть на якусь мить йому здалося ніби він напився в "стільку" і зразу відтверезів.
- А історію, історію зрадістю тобі розповім....

- Подвиги, героїз, слава вже стають банальними історіями. От і розповім я тобі одну ну дуже, дуже романтичну історію. А поки сідай, друже, бо історія буде дуже довгою.
Дворф любязно показав дренею на лавку, щоб той сів і одразу ж почав розповідати історію.
- Колись давним-давно я з батьком пішов до королівської зали, щоб просити про допомогу короля. Досьогодні пам'ятаю як ми туди потрапили.
Йшов дощ, був невеличкий вітер, а ми все йшли не обертаючись назад. Таки була довга дорога, але я не пожалів коли я побачив перед своїми очима великі ворота королівського замку. Які ж вони були чудові... Перед самими воротами нас зупитив охоронець, який голосно крикну: "Куда прямуєте?!" і націлив на нас гарпун. "До короля!" сказав мій батько і кинув маленький мішечок в охоронця. Дивно, але поглянувши в мішечок охоронець відразу нас пропустив. Який би не був славний воїн, то всерівно рано чи пізно продасть рідного батька за декілька золотих. Подумав я. І ми продовжили рух.
Зайшовши до королівської зали. Мене з батьком зустріла дивна молодиця. О, так. В мене серце закалатало, руки почались трястися як у мало дитини. Я...я не міг відвести погляду...
Вона щось мовила до нас. Але я не чув її. Мене засліпила її краса. ЇЇ довге русяве волосся, яке було заплетене в коси, її очі, чарівні очі карого кольору. А обличчя, яке було в неї чарівне обличчя немов квітка, яка щойно відкрила свої прекрасні пелюстки... Поки я милувався не земною красою батько встиг мене вдарити по обличчю і почав кричати: "Що з тобою! Агов! Нам час йти до короля!" І тут я оговтався, а молодиці вже не було. От і продовжили рух до царських покоїв...
Дворф погляну на дренея хаотичним поглядом, який немов говорив:"Скажи, що ти хочеш послухати історію докінця, ну скажи...".

Несколько ребятишек, что гоняли вокруг как-то притихли, услышав звучный голос дварфа и тихонько стали окружать странную пару. Кто уселся прямо на деревянный пирс, кто так и остался стоять, но у каждого в глазах заблестел интерес и они с надеждой перевели взгляд на дренея, ожидая, что тот попросит о продолжении.
Те, кто был по старше захихикал, услышав о прелестной даме, а кому-то понравилась часть с охранником и они шутя стали драться.У ребят явно появится новая тема для разговоров и новая игра под названием "Убей или подкупи".

Наатар уважно слухав, що розповідав дворф. Жодна ознака не видавала його неуважності. А це тому, що був він зараз надзвичайно уважним. Коли Гелфорд на хвилину замовк, дреней обвів поглядом дітей, що зібралися навколо.
- Що, юні хлопці та дівчата? Хочете почути продовження? І я хочу. Це дуже цікавий приклад соціальної взаємодії і емоційного впливу... Мені дуже цікаво. Прошу, продовжуйте, пане дворф, - легенько кивнув головою Наатар.
Діти бігали навколо, сміялись, ні на хвилину не замовкали. Гіперактивні ці діти. Хм... Як і всі, зрештою.

Дворф покрутившись і побачивши нових слухачів з радістю продовжив розповідати історію:
"...Прибувши в покої короля. Я побачив...побачив дивовижну красу, певно ні один бідний дворянин такого не бачив. Який це був чудовий палац аж подих перехватило...А тут знову підійшла та дівиця. Моє серце розтаяло. А вона ніжно посміхнулася до мене з батьком і вказала рукою на стіл за який сидів сам Король. Батько штурхнув мене по плечу: "Ти що? Не спи..."
Ми підійшли ближче до короля і вклонилися йому.
- З чим прийшли? -Мовив король.
- О, мій королю, наший народ спіткала біда. Орда, орда прийшла на наші землі вбити чесний народ, який так віддано служить Вам.
- Що?! -вигукну Магні, - Вони хочуть мої землі! Ні, ніколи! -продовжував кричати король, - Анніла, клич старосту*! - звернувся він до молодої дівиці.
Ось як її звати. Подумав я.
- Так, мій королю, - сказала дівиця вклонившись королю і вийшла з палацу."
Бородань почухав свою бороду намагаючись згадати, що було дальше....


*Староста - так колись називали голову військоогрупування.

Наатар нічого не говорив. Він просто сидів і очікував на продовження розповіді. Йому було справді цікаво дізнаватися нові подробиці про всіх цих істот. Вні сів зручніше, вмостився і чекав далі.

Після секундної мовчанки Гелфорд продовжив розказувати:
"...Через деякий час староста прибув в покої короля. А тим часом Магні запросив мене з батьком до розкішного столу, який за декілька хвилин накрили члужанки.
- Сідай до нас Аваннод. Є до тебе розмова, - сказав король до щойно прибувшого старости
Аваннод любязно присів.
- Ти знаєш, що на наші землі наступає орда? Ось...добрі люди сповістили
- Ні, мій королю, - впевнено сказав староста
- То чого ти чекаєш? Збирай військо, бери меч в руки і вперед!
- Так, мій королю
- Ось ці добрі люди завтра зранку тебе проведуть, а поки йди готуйся
- Слухаюсь
Аваннод вклонився королю і вийшов з покої короля. А я, я ледь чув, що говорив король і староста, все турбували мене думки про ту дивну дівицю - Аннілу.....Ех...
Король перебив мої думки.
- Анніла, йди сюди доцю.
Доця? Це його дочка? Подумав я.
- О, моя доця прийшла. Ну, як там швейне діло просувається?...ик
- Добре, батьку.
- Ну, то йди спатоньки, моя миленька. А то вже пізна година і ще завтра нас чекає важкий день....ик
- Так, мій королю
Я дивився на неї нестримним поглядом, серце калатало, я неміг промовити ні слова. Вона замітила мій погляд, вже...вже було пізно відводити очі в іншу сторону, тай я не міг і відірватися. Анніла тільки мені підморгнула і рушили до спальні.
Що ж мені робити? Подумав я. Король вже був настільки п'яний, що він навіть і не помітив як за декілька секунд слідом рушив за Аннілою..."
Дворф оглянувся навколо і побачив, що дітей стає все більше. О, ні. Тут діти. Подумав дворф. І вирішив трохи скоротити історію:
"Ну, на наступний день ми провели старосту і вбили всіх урків, які напали на наше місто..."

- Гарний приклад патріотизму і відваги у захисті своїх земель. Гарний приклад спілкування і звичаїв народу дворфів. Дуже цікава й повчальна історія, пане дворф.
Наатар підвівся, випрямився і сів назад.
- У неї є продовження якесь? Справдці отаких історій шукаю я в мандрах своїх, пане Гелфорде.
Дреней поглянув навколо. Було досить приємно. Діти радували око, дворф розповідав цікаву історію. Що ще потрібно для щастя?