[𝙐𝘼] [D&D5] 🔥 🏰 Штольні Фандельвера [𝙐𝙆𝙍] | ходы игроков |

Внешность
Цибатий юнак у лляних сорочці та штанях, із кожухом з вовчого хутра, що править також за лежака в мандрівках, і плетеною зі шкіряних пасочків торбою, в котрій Левко носить свої нехитрі пожитки.
Обличчя привітне й дещо дитяче, із великими сірими, мов осіннє небо, очима, обвітреними у карпатських вітровіях губами та дещо безладною каштановою чуприною.
Характер
Доброзичливий та співчутливий молодик, Левко шанує життя та природу в усій розмаїтості їхніх проявів, а отже схильний прийти на поміч тому, хто потребує його знахарської допомоги. Вільний від обов'язків цілителя час проводить досліджуючи місто та його околиці - в звичній чи у звірячій подобі.
История
Того вечора учитель Тур уперше на пам'яті Левка виглядав стурбованим. Почав говорити, однак, неквапливо, аж коли ватра розгорілася й обдала тих, що сиділи навкруг неї теплом та хвойними пахощами.
- Поляни збудували велике місто - і деякі з нас вбачають в тім місті велич прийдешню, - Тур прокашлявся, не зиркаючи, втім, ні на кого із десятка інших мольфарів, що зібралися березневим вечором на верхівці гори, знаної в селах унизу як Маґура. - Однак жоден поки його не бачив на власні очі - то ж тобі належиться першим із нас його відвідати й поглянути, яким духом воно живе. Не знаю я, проте, що там за велич може бути у людей, що злото шанують більше, ніж воду, а криці бояться більше, ніж блискавиці. Та на тебе чекає твоя Мандрівка: мусиш врешті прийти до людських осель, пожити серед них, пізнати і їхні шляхи - й тоді одні прийняти та інші відкинути. Ти зійдеш із гір і попрямуєш туди, звідки сходить сонце, йтимеш горбами й долинами, слухатимеш вітру й трав - і як дослухався ти до Смереки бодай уполовину так уважно, як на неї дивився, то звірі й зело тих місць тобі будуть знайомими й добрими товаришами. І коли вони виведуть тебе до Великої Ріки, що у нас зветься Славутою, а південні народи іменують її Борисфен, то ж підеш угору до земель полян, і там вже віднайдеш місто полян.
- А що я там робитиму? - спитав Левко?
- Те ж, що й тут. Будеш уважним, мов боривітер і мудрим, немов сова. Житимеш, дивитимешся, навчатимешся та вивчатимеш. І хоча ми не робимо таїни із свого існування, а проте тобі, юначе, не варто оповідати там про те, хто ти і відкіль ти. А згодом, як повернешся, оповіси нам про те, що бачив та чого навчився - як Старійший оповідає про своїх романів, або Смерека - про ромеїв.
Навыки
Тур, котрий змалечку виховував Левка, навчив того виживанню в горах, полюванню, знахарству та мові мольфарів, здатній звернутися до самої Матері-Землі. Також Тур оповів йому чимало про вірування навколишніх племен та про і їхні традиції.
Смерека, що була йому за (дуууже) старшу сестру, навчала хлопця мистецтву відшукувати часточку потаємної сили, що ховали у собі усі живі істоти, а відтак вивідувати секрети зілля - або й чужого розуму.
Але найдивовижнішим із учителів був, звісно, Боровик - той оповідав історії про справи давніх давен та далеких народів, а також - про складну науку перевертництва.
Инвентарь
Вовча шкура - як hide armour, гадаю;
Дубовий ціпок - quatterstaff+druidic focus;
Торба із набором травника (herbalist's kit), декількома цілющими зіллями та протиотрутою, а також збори-заготовки до іще декількох.
Дримба, виготовлена із кістки стародавнього звіра.

Внешность
Молодий хлопець тюркської зовнішності. Чорняве довге волосся, трохи розкосі очі та смугла шкіра – він один з тих нащадків Хазарського каганату, що потрапили у полон під час численних набігів русичів.

Не чурається важкої роботи, тому тіло підтягнуте. І коли він за тюркськими звичаями ходить без верхнього одягу, в одних тільки штанях, то видно, що його тіло - це шматок обточеного кременю.
Характер
Палкий та нетерплячий. Гаряча кров потребує дій, тому хлопець завжди шукає пригод. Проте у нього є досить чіткі принципи, которі він намагається не порушувати.

Альтан намагається не конфліктувати з людьми, тому що вважає, що найкращий конфлікт - це той, що не відбувся. Проте розуміє, що інколи запобігти їм просто не можна, тоді вже відстоює свої переконання до останного. З жінками намагається говорити поменше, тому що вважає, що вони можуть ввігнати його у спокусу. Навіть юнацька гарячність та хтивість обійшла його стороною.

Може тому, що у той час, коли хлопці вперше цікавилися дівчатами, він важко працював у якості слуги. А може у нього просто були інші орієнтири. По-дорослому мислить, але через нестачу життєвого досвіду інколи помиляється навіть у простих міркуваннях та взаєминах.
История
Альтан був захоплений у полон під час одного із набігів сіверців та прикордонні селища Хазарського каганату. Йому було лише 5, тому хлопчик нічого не міг протиставити воїнам. Його забрали на Русь, де він потрапив у Київ в якості слуги. 10 років він відпрацював в домі бездітного полководця.

І якщо спочатку хлопець був принеси-подай-прибери, то з віком воїн почав використовувати руки хлопця у інших справах. Допомагав ставити хлів, зміцнювати будинок, тягав камені, працював сокирою - така тяжка робота зробила руки хлопця сильними і міцними як кліщі коваля.

За ці роки той настільки звик до Альтана, що ставився до нього не гірше, аніж до власного сина. Учив його захищати себе, шанувати державу та оточуючих. А особливо учив його шанувати богів та прибожків. Пан Тарас - саме так звали вояку - розказував, як підступитися до Мокоші чи Перуна та попросили про щось, як не дратувати лісовика та як жити в мирі з домовим. Ця наука припала до душі Альтана, що той навіть самостійно збирав крупиці життєвої мудрості, спілкуючись з іншими. І не дивлячись на те, що Тарас і побивав хлопця, Альтан по-своему любив свого господаря. Серед численних походів Альтан самостійно доглядав маєток. І ось нещодавно дізнався звістку, що його полководця убили в одному з походів.

Так він став вільною людиною, втікши від тих, хто хотів його забрати до іншого господаря. Альтан втік. Жив у лісі у нехитрому шалаші недалеко від капища Ярила, а їв те, що зміг зловити силками. Кілька місяців він не бачив людей та проводив свій час, вивчаючи ліс, слухаючи його подих. Намагаючись спілкуватися з богом сонця, він просив у нього мудрості та наснаги, просив підказати його, як жити у світі. І через кілька місяців Ярило змилувався, відправивши до хлопця свого посланця, який відкрив тому таємниці енергії власного тіла.

Годинами Альтан проводив у медитаціях, вивчаючи надра своєї свідомості. І після таких тренувань у нього виходило краще розуміти не тільки себе, а й оточуючих. Хлопець почав розуміти, де брехня, а де правда. А найголовніше - він зрозумів, що немає у світі чорного чи білого - все сіре.

За рекомендацією таємничого посланця, після двох років тренувань характеру та частково мистецтва справжнього характерного бою, він потрапив до князя. Альтану було все одно, кому служити. Але вже не як раб, а як вільна людина, яка може обирати свого господаря. Він вибрав найсильнішого - і той прийняв його службу.