На Варґуза іноді находило натхнення. Деякий бойовий екстаз, в якому він був максимально брутальним та артистичним. І от, зараз, якраз і настав той момент, коли до нього прийшла слушна думка осліпити скелета, накинувши йому на довбешку перуку задом на перед. Хоча ефекту не було досягнуто, це на стільки підняло настрій напіворку, що, перебуваючи в доброму гуморі, він зміг нанести серію не з двох, як зазвичай, а з трьох ударів. Але, давайте все поступово.
Отож, спочатку подвійний удар було нанесено одному скелету - тому, хто зажав ґладіятора з південного напрямку й зумів нанести шкоду, не дивлячись на блоки зброєю та кольчугу авантюриста. Той ліг кістьми на святу землю, й більш не ворухнувся, після чого задоволений помстою артистичний боєць сховав короткого меча і, знявши тепер вже вільною рукою, перуку, накинув її на того скелета, що зажав його з північно-східного напрямку. Чемпіон арени збирався відступити в північному напрямку, за склеп, але для цього йому треба було відволікти й знешкодити якомога більше ворогів, щоб отримати якомога менше ударів у спину.
Але, не так сталося, як гадалося. Перука лягла нерівно, й скелетон все ще бачив напіворка, який, позбавившись перуки, став більш схожим на людину. Це розгнівало Варґуза, й він, перехопивши руків'я сокири обома руками, наніс мамивний удар іншом скелету, що затискав його зі східного напрямку. Удар був на стільки моцний, що розрубив навпіл не тільки довбешку кістяного ворога, але й його хребет і поперек. Радісно всміхнувшись, піворк ступив декілька кроків в тому напрямку, з під захисту стіни склепу, під захист паркану. Він не міг втриматись від задоволення потоптатись по костях того, кого знешкодив одним єдиним ударом. Знову діставши меча, він був готовий до продовження битви...